“На цьому місці хотіли поставити базар”, – унікальну Дрогобицьку солеварню можуть продати
Автор - gazeta ua, 25 січня 2017
Ресурс - gazeta.ua
Підзаголовок
Майже тисячу років у Дрогобичі на Львівщині виробляють сіль за незмінною технологією. Її виварюють з ропи на підігрітих чанах. Цехи розташовані в центрі міста. Частина – в аварійному стані, зачинені.
“Намагаємося зберегти виробництво, як можемо. Бо Дрогобич без солі – тільки назва, – говорить 61-річна Оксана Бунда. 35 років працює технологом і гідрогеологом на солевиварювальному заводі. Веде між високого снігу його територією.
“Дрогобич виник завдяки тому, що тут знайшли поклади розсолу. Тому на гербі міста є дев’ять топок солі, якими раніше її сушили, – продовжує. – 65 мільйонів років тому на цьому місці було море. Відкладалися калійні та натрієві солі. Натрієва сіль грецькою – галіт. Може, і назва “Галичина” походить від того слова”.
Герб Дрогобича з дев’ятьма топками солі
Оксана Романівна відкриває двері високого дерев’яного приміщення, схожого на збитий з благеньких дощок склад. Усередині заржавіла качалка. Схожими викачують нафту. Після поломки вона півстоліття простоює. Ропу дістають із 50-метрової шахти електронасосом. Передають у солевиварювальний цех, де розсіл нагрівають до 160 градусів. Воду випарюють. З літра ропи отримують 300 г солі.
Солевиварювальний цех
“Я сама готую розчин йоду, який додаємо в неї, – говорить Оксана Бунда. – Тому щодня раджу їсти 5 грамів нашої солі. Це чайну ложку з верхом. Мої гості завжди кажуть, недосолюю. Напевно, організм наївся її”.
Сиру сіль сушать і фасують у пакети 700 г. Вона найдорожча в Україні. У Дрогобицьких магазинах за упаковку просять понад 7 грн, за кілограм Артемівської – більш як 3 грн.
“Її всю розбирають. То є золото, а не сіль. Натуральна. Швидко розчиняється. У донецькій скільки мусору. Там її видобувають як вугілля. Поряд із пластом солі – глина, мамонти померлі. Є домішки гіпсу. Люди не знають, то й беруть, бо дешевша, – говорить у фасувальному цеху прибиральниця 70-річна Стефанія Нащочич. Усе життя пропрацювала на заводі. – Горло болить або кашель – на груди нашої солі положила. Ноги боліли – взяла дві бутилки сировиці, попарила”.
Дрогобицький солевиварювальний завод є третім в Україні з виробництва солі після Слов’янського й Артемівського. На добу випускає 450 кг продукції. У свої кращі часи, за Радянського Союзу, виготовляв 20 т.
“Тоді було більше свердловин, більше сировини. Майже всю ропу видобували за межами міста. Зараз – період існування, – розповідає у себе в кабінеті директор заводу Дмитро Ковальов зі Слов’янська. Очолює підприємство півтора року. – Найважчі часи для підприємства були у 2013-14 роках. Перед цим були в оренді у компанії “Галка”. Те що вони змогли за цей час зробити – це продати пару ділянок землі. Місцева влада тоді теж нічого не робила для заводу. Навпаки – хотіли на цьому місці поставити базар. Люди вирішили рятувати підприємство самі. Потихеньку відновили випарні печі. І стали випарювати сіль.
Довелося докластися, щоб налагодити реалізацію солі. Бо наша – найдорожча в Україні. Її собівартість у понад 2,5 рази вища за роздрібну ціну. Має коштувати щонайменше 15 гривень.
Собівартість перекриваємо збутом розсолів. Львів їх закупає для пом’якшення води на теплотрасах. Інші підприємства використовують під час виробництва олії та дріжджів”.
На заводі працює 26 людей. Середня зарплата – до 3 тис. грн. Наступного року підприємство можуть продати. Прихильником приватизації є Дмитро Ковальов. Каже, це реальна можливість врятувати виробництво. Частина громадськості та депутатів виступають за передачу заводу у комунальну власність. Остерігаються, що новий власник може зруйнувати його під котеджне містечко чи базар. Адже це вісім гектарів у центрі міста.
“Я прихильник комунальної власності для заводу, – каже громадський активіст Хосе Турчик, 70 років. – За неї громадськість може створити фонд для підтримки об’єкту. Той має право звернутися у західні фонди, які фінансують такі речі. З підприємства може вийти туристична атракція – завод-музей з виробництвом, музей солі, потужний оздоровчий комплекс, бальнеологічний курорт. Наша ропа цілюща”.
У занедбаному стані солеварня постійно приймає туристів. Приїздять з Німеччини, Австрії, Польщі. У Європі – це єдине виробництво з такою технологією.
