Часова шкала

Піфагор говорив, що сіль має особливо шляхетних батьків – сонце і море. Так каже одна з головних працівниць дрогобицької солеварні технологиня Оксана Бунда. 15 мільйонів років на цій території було море. Дрогобицьке море! З початком формування Карпат море відходило, утворювалися лагуни. Там кристалізувалася сіль. Грецькою звучить як “галіт”.

Сліди солевидобутку і торгівлі сіллю на теренах України сягають античної доби. Грецькі міста над Чорним морем експортували до Греції сіль з Криму і чорноморських лиманів, видобуток солі на Мармарощині сягав римських часів.

Вчені вважають, що походження назви частини України  Галичина є від солі. Грецькою кухонна сіль звучить як «гальц», «галіт». Коли через пісок та глину фільтруються підземні води, далі у них галіт розчиняється й утворюється природний розсіл.

Тустань  це — середньовічна наскельна фортеця-град та водночас митниця ІХ—ХVІ століття. Давньоруський оборонний комплекс, залишки якого розташовані в Карпатах у Сколівському районі Львівської області, поблизу села Урич. Унікальна пам’ятка історії, археології, архітектури та природи розташована серед лісового масиву і сьогодні входить до складу Державного історико-культурного заповідника. Тустань слугувала оборонним та адміністративним центром, а також митним пунктом на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича до Закарпаття та Західної Європи.

На межі Львівської та Закарпатської областей широко розкинулась  гора, котру донині носить назву «Дрогобицький камінь». Історично колись по Вододільному хребту через перевал «Руський путь» йшов соляний шлях з Дрогобича. Гора «Дрогобицький камінь» тоді стала орієнтиром маршруту. Особливо тоді, коли слід було звертати з хребта. Деякі історики та дослідники кажуть, що в цій місцевості існував виточений з столітнього каменю вказівник. Але чи існує він сьогодні там? Мабуть, варто пройти самому гірський маршрут і переконатись.

Перша писемна згадка про сіль у Дрогобичі датується 1390 роком. Дрогобицька солеварня безперервно діяла з 14 століття на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солевиварювальний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством в Україні. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.

«Дев’ять дрогобицьких топок солі» постійно фігурували на міських печатках ще від XV ст. Чому саме дев’ять? Число дев’ять символізує вісім передмість і одне середмістя, з яких на той час складався Дрогобич.

Дрогобицький герб у всі часи символізував достаток та заможність містян. Складається із дев’яти топок дрогобицької солі. Якщо детальніше розгялнути, то у синьому полі щита дев’ять срібних соляних топок в три ряди — в горішньому чотири, в середньому три, в нижньому — лише дві.

Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома бланками. Міська легенда розповідає, що першим символічним знаком міста Дрогобича княжих часів був віз, наповнений дрогобицькою сіллю. Сам віз у цей час був одночасно і мірою ваги, це полегшувало працю митникам.

1491 року конфлікт італійців з дрогобичанами та приїжджими купцями розв’язувався королівським указом. При тому було постановлено, аби для вантаження солі вироблялися вози довжиною на 14 п’ядей, шириною на 17 соляних топок на дні і на 20 — вгорі, висотою на 20 топок, поставлених одна на одну. Віз такої конструкції вміщав 6000 топок солі. Незабаром, з метою дотримання вулиць в доброму стані, дрогобичани одержали право побирати 3 динари від воза, який переїжджав через місто із сіллю чи товарами.

Пам’ятка галицької дерев’яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і належить до числа найкращих пам’яток давньої української сакральної архітектури. Збудована в XV столітті, кілька разів перебудовувалася й остаточних архітектурних форм їй надав український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Дерев’яна тридільна (тризрубна), споруджена у стилі українського бароко. В інтер’єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

1565 року в Дрогобичі було виварено 26 тисяч бочок солі, в тому числі близько половини на приватних солеварнях, а решта на королівській жупі.

У 1768 року вулиця Жупна (вона існує й досі), де розташований сільзавод, мала дерев’яний настил. Із територією жупи її єднав міст, побудований над досить глибоким тоді потоком Побук. На дрогобицькій жупі діяли дві криниці: Королівська (шурф № 1) і з відновленою приватністю — барона Гартенберга (шурф № 2). На обох дозволявся солевидобуток на користь так званого «шпиталю для убогих» — невеликої лікарні при костелі.

На сьогодні це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. На даний час на підприємстві випускається продукція двох видів: «Сіль кухонна виварна йодована» і «Сіль кухонна виварна без добавок». Дрогобицький солевиварювальний завод щодня виробляє приблизно 700 кг солі.